МІСТО ЯК ЦЕНТР ЗМІН
У рамках проекта «Advance Vision» Юрій Филюк провів зустріч в Термiналi42. Він розповів про те, як його проекти допомагають місту розвиватися і створюють спільноту активних і відповідальних громадян. Наводимо текст його виступу, тому що віримо, що ідеї і досвід Юрія можуть надихнути і вас на справи, які можуть змінити країну.
Юрiй Филюк
Юрій Филюк — підприємець-ресторатор, керівник компанії «23 ресторани», громадський активіст, співзасновник урбаністичних проектів в Івано-Франківську «Тепле місто» , Urban Space, «Промприлад.Реновація».
Початок шляху

Почну зі свого підприємницького бекграунду: я почав заробляти гроші з 13 чи 14 років. У батьків не було можливості дуже нас з сестрою балувати. Захотів бігати в баскетбол — треба кросівки, відповідно, потрібно думати, як на них заробити. Губки продавав, машини мив, що тільки не робив. У студентські роки потрапив у міжнародну студентську організацію AIESEC. І вже тоді мені була важлива соціальна відповідальність.

Після університету ми з друзями започаткували свій перший бізнес в Києві у сфері кредитних систем. У 2008 році фінансовий ринок впав, довелось заморозити компанію. Ми поїхали на літо до Франківська. Врешті залишились і запустили новий бізнес. Так з'явилась компанія «23 ресторани». Зараз у нашому управлінні 6 закладів громадського харчування – один зовнішній, 5 своїх.

Десь на другий рік життя у Франківську мені стало тісно, і я зрозумів – бракує інтелектуального середовища для розвитку. Було відчуття, що ми можемо дати ринку складніший продукт, ніж ринок готовий сприйняти. Тоді виникла така амбітна авантюра – давайте спробуємо розкачати місто в якийсь інтелектуальний спосіб.

«Знаєте, яка проблема в українців?
Ми дуже часто не усвідомлюємо, що маємо, не вміємо радіти життю. Коли я їхав до Індії вперше, думав: «Боже, що в тому Франківську робити, там ніякого потенціалу нема». Як повертався з Індії: «В Україні стільки можливостей, стільки можна всього крутого зробити!»
Про Тепле Місто

Ми почали вивчати, що таке еволюція розвитку суспільства, як розвиваються міста. І наші базові висновки були наступні:

  1. Сталий розвиток завжди рухається знизу вгору, а не згори донизу. Про що йдеться? Класичне очікування більшості людей таке: «Прийде нова влада – і ми нарешті заживемо. Але таких швидких змін, як нам хочеться, не відбувається. Є також філософія, яка говорить, що якість влади – це завжди відображення якості суспільства, але з певним запізненням. Тому наш висновок був, що не треба йти в політику і боротись за владу. Треба шукати способи активізувати все суспільство наскрізь — через професійні об'єднання.

  2. У будь-якому розвиненому суспільстві ви завжди побачите діалог в трикутнику — бізнес, влада і громадянське суспільство.

  3. Консолідація. Це, на мій погляд, найбільш недооцінений ресурс країни, на якому побудовані кейс економічного дива Японії та державність Ізраїлю. Це коли 1+1 дорівнює більше ніж 2, воно може бути і 3, і 10.

У результаті ми створили платформу Тепле Місто. По формі — це громадська організація. По суті ми є платформою для різних ініціатив та співпраці. Наша мета — прискорювати процеси і розвертати людей з позиції очікування, що хтось прийде і «за нас все зробить», на позицію «а давайте подумаємо, що ми можемо зробити самі вже зараз».

Про довіру

Також є дуже прості, але дуже важливі для нас цінності: абсолютна відкритість і прозорість, перш за все, прозорість мотивів і дій. Не існує незручних питань, які не можна нам поставити в будь-який момент, щоб отримати пряму миттєву відповідь. Дуже багато позитивних ініціатив у нашій країні руйнується саме через брак прозорості: наприклад, є якась дуже хороша ініціатива, але її автори закладають приховані персональні амбіції — невеликі, може 1-2 %, — але оці недомовки в умовах базової недовіри нашого суспільства миттєво руйнують усі хороші починання. Тому ми розуміємо, що не може бути ніяких прихованих мотивів, має бути абсолютна прозорість.

Це не означає, що ми не робимо помилок. Але тоді ми просто відверто пояснюємо, чому так сталось, і це дозволяє накопичувати довіру. В пострадянському просторі вона дуже складно вибудовується, ми сильно травмовані цим історичним періодом. Але вона має накопичувальний ефект, і на кожному колі її стає більше й більше, і потім стає дедалі легше. І зараз можна сказати, що до нас вже є презумпція довіри як до інституції. Нам починають довіряти, тому що ми — це ми. Але таку довіру дуже легко зруйнувати. Адже довіра руйнується швидко, а накопичується довго й важко. Тим не менше, у нас зараз ця довіра є.

Про команду

В управлінській команді в нас зараз близько 15 людей, для них це професійна діяльність. Половина з них приїхали з інших міст — Київ, Львів, Відень, Діанополіс, Донецьк... У нас є ротація: хтось приходить, хтось відходить. Це теж абсолютно нормально, ми не говоримо, що це робота на все життя, це радше робота на рік, два, три. Часто люди приходять до нас в команду «віддихатись», їм хочеться «ковтнути» сенсовності, соціальної орієнтованості. А для декого це робота на довше. В нашій команді люди досить молоді, але з високою мотивацією.

Крім того, є ще наглядова рада — також дуже важлива команда. Вона була сформована приблизно через рік після старту проекту. Чому вона важлива? Тому що в Україні ще треба вибудовувати правила гри. В нас дуже мало грають за правилами. Я розумів від самого початку, що незважаючи на те, що я на старті був «двигуном» організації — класичний підприємець, який виводить проект на орбіту, — дуже важливо було вибудовувати інституційні рамки навіть для самого себе. Наглядова рада стала вищим органом управління організації, а я став найманим директором, підпорядкованим їй. Регулярно бувають ситуації, коли вони мене стримують — адже я як підприємець постійно рвусь вперед.



Про важливість інституцій

Перед входженням в Промприлад мене чотири рази зупиняли: говорили, що це занадто амбітний проект, що в нас недостатньо ресурсів, що ризики надзвичайно великі — і я кожен раз говорив «окей». Звичайно, спочатку це була травма — я ж збудував організацію, я ж з благими намірами, не для себе, а вони мене стримують! Але це було необхідно. За моїми розрахунками, підготовчий етап мав займати рік, а через оці системи стримувань і додаткових вимог він перетворився у три роки, і зараз я розумію, що це нас врятувало. Якби я стартанув через рік, я би загнувся і нічого не було би. Зараз все виходить на свою орбіту.

Питання наступництва — це теж поширена в Україні проблема. Люди будують проекти, ідеї, бізнеси, організації довкола лідера. Лідер відійшов – все розсипалось. Нам важливо, щоб наш проект працював як інституція, на багато років. Відповідно, відбувається ротація по чотири людини кожні два роки. Так зберігається правонаступність. Я потихенько відходжу від безпосереднього організаційного управління і поступово теж заміщуюсь.
Про донорів

Нам вдалося об'єднати понад 50 локальних бізнесів, які підтримують нас на інституційному рівні і з місяця в місяць підтримують нас фінансовими внесками і не тільки. Перших два роки організація жила виключно за рахунок їхніх внесків, і десь починаючи з третього міжнародні грантові організації самі звернулися: а чому ви до нас не приходите? Ми пояснювали, що нам дуже важлива незалежність від зовнішніх чинників, що ми би воліли бути залежними від локального ринку і відчувати його запит: вони робили нам внески з місця в місяць, і якби ми почали робити щось неправильно, то в той самий місяць відчули би наслідки. А з великими донорами робота — це часто на рік-два. Це трохи розслабляє. А ще такі донори тебе спрямовують в ту сторону, в яку їм потрібно, і це не завжди приводить туди, куди треба нам.

Така позиція дозволила нам вибудовувати стосунки з донорами незалежно. Коли ми почали говорити про перший грант, то взяли 140 000 євро на два роки, і коли нам третій раз перекреслили заявку і сказали, що треба все міняти, бо інакше Брюссель не затвердить, то на третій раз я сказав: «Знаєте, напевно ми відмовимося, краще будемо потрошки на своїх оборотах, але не будемо змінювати себе під брюссельські вимоги». І нас почули: менеджер в Україні дуже крута жінка, сказала: «Все, я пішла ламати Брюссель», і їй вдалося. Вони профінансували нас в тих програмах, які були важливі нам. Це прецедент: молода громадська організація дозволила собі таку поведінку з донорами. Цей принцип зберігається і донині: ми швидше відмовимося, ніж будемо грати за чужими правилами.



Про проекти

На базі платформи ми почали робити різні проекти з розвитку освіти, мистецтва, нової економіки, урбаністики, спорту, енергоефективності, нових медіа, сталої мобільності та інших напрямів. У кожному напрямі ми реалізовуємо проекти, які мають на меті показати, що в Івано-Франківську можна робити дуже круті речі, часто зі світовим визнанням. Це теж створення прецедентів. Це надихає людей – вони дивляться і думають: «значить і у мене вийде», починають щось підхоплювати.

Другий наш напрям діяльності – створення інструментів для підтримки людей, які щось пробують робити. Це різні системні інструменти – інкубаційні, підтримуючі, грантові. Urban Space як внутрішня програма також надає міський грант.

Бренд Івано-Франківська

Ми об'єднали 46 людей, які профінансували ідею створення візуального стилю Івано-Франківська – це підоснова для бренду міста. Ця робота потрапила на Каннський фестиваль реклами і пройшла у шортліст в категорії «Логотип великого значення» серед п'яти найкращих робіт (із п'ятірки це був єдиний бренд міста).

Ми почали його «розкручувати», виготовляти сувенірну продукцію, яка стала набувати вірусної популярності. Але ми не спішили якось це лобіювати. Через три роки мер запропонував: «давайте легалізуємо», і ми погодились. Проте потім почались якісь політичні нестиковки, наскільки я зрозумів, кілька разів починали і відміняли конкурси, нічого не прийняли, і розмови точаться далі.

Нам важливо не нав'язувати, а щоб воно еволюційно приходило. Думаю, що все ж таки і на офіційному рівні все буде затверджене.





Інші проекти

Є напрям «Стала мобільність», зокрема велорух. Цього року проходив національний велофорум, в тому числі і у нас у Франківську. Мистецтво, про яке я згадував — це і лекторії, і резиденції... Найскандальніша подія - це робота, здається, 2017 року польського художника ZBIOK, який працює по всьому світу, зокрема в Нью-Йорку. Це його рефлексія на пострадянські процеси в Україні. Це «людина кубічна», яка через портал трансформується в людину вільну. Там багато сенсів закладено. Це був вибух в місті: «хто це дозволив?», «моя дитина краще малює», «школа через дорогу», «хто на це гроші дав?», хоча собівартість цієї резиденції була менше 1000 доларів з усім, і це були наші кошти, а не бюджетні. Але що головне? Суспільство усвідомило, що ми не такі однорідні, у нас є різне відчуття естетики, навколо цього дискусія велась і якби через тиждень цей малюнок замалювали, то він би виконав свою роботу. Ця дискусія і була продуктом.

Вже п'ять років поспіль проходить Франківський марафон, з кожним роком вища якість і більше учасників. Фестиваль сучасних актуальних танців. Урбаністиці дуже багато приділяємо уваги, спільно з Connection, Київською школою урбаністики — це одна з двох найкрутіших таких шкіл в Україні, вони робили аналітику міста. Це підоснова для стратегії розвитку міста, як мінімум в просторовій його частині, і свого роду альтернатива агітплану, який є радянським пережитком. В Європі, в світі розвинене поняття «майстерплан», а це — передоснова до майстерплану. Ось наприклад картинка з дослідження, яка показує, що хоча в сприйнятті ми зелене місто, насправді в нас «сірих» (промислових), екологічно не дуже хороших зон набагато більше, і тут уже можна робити висновки.


Про дитячий майданчик

Ще один проект – міжнародно-архітектурний конкурс. Ми загітували громадську організацію Підкарпаття зробити дитячий майданчик в центрі міста, бо немає куди з дітьми піти. Виник скандал, бо той проект, який вони намалювали, був такий радянський, традиційний — гойдалка, пісочниця, в такому форматі. Виник суспільний вибух — що це не можна робити, історичний центр, це відверто було не зовсім коректно. Нас покликали туди, ми підтягнули департамент містобудування, і три організації в партнерстві розробили механіку міжнародного конкурсу. Залучили туди багато учасників, майже 100 робіт з усього світу і отримали рішення, які відповідали запиту.

Коли ми почали проводити інтерв'ю, то виявили, що запит був не конкретно на дитячий майданчик, а на безпечне проведення часу в місті з дітьми, коли батьки можуть трохи відпочити, випити кави, а діти щоб були десь поруч. Ми прописали ТЗ, і отримали дуже крутий банк ідей. Цей проект вже наполовину втілений, одна частина вже працює, іншу доробляють.

Зараз є п'ять локацій, які поступово будуть втілюватись. Це вже не наша частина роботи, ми допомогли змоделювати рішення. Проти цього проекту вже ні в кого не виникає ніяких заперечень.

Коли нас ставлять перед вибором або так, або ні, або біле, або чорне, я завжди в цьому передбачаю маніпуляцію, і говорю, що завжди є третє рішення. Ми живемо в суспільстві, яке в більшості шукає простих рішень. А світ дуже складний, і будь-яке розвинене суспільство ускладнене, тож і підходи треба шукати складніші.


Про сквер

Це сквер в центрі міста, який почався з ідеї трьох мешканців. Вони нас запросили як модераторів. Була тимчасова літня міська майстерня, там було багато івентів, дискусій, і в результаті був випрацюваний проект, який зараз вже пішов в реалізацію: міський сквер, який був у самому центрі, був втрачений і тепер повертається в місто. Половина фінансування від міста, половина — від міжнародної інституції, яка дає грант, але вибудовування шляху зайняло два роки, там було залучено громадянське суспільство, локальний бізнес фінансував. Тобто, дуже багато зусиль об'єднано, власне діалог в трикутнику.

Меморандум про реалізацію цього проекту був підписаний перед камерами. Я підписував як представник громадської організації Urban Space, також підписував мер міста і представник власника сусідньої будівлі (половина ділянки їм належить). Це складний меморандум в кілька кроків реалізації, якщо ми це завершимо, то це буде перший прецедент в Україні, коли облаштування території загальноміського значення реалізується знизу вгору, а не згори вниз.

У нас влітку проходить дуже класний Урбаністичний фестиваль. Там ми роздаємо міські гранти, про які я згадував вище. Це частина ресурсів, які ми збираємо з локальним бізнесом — ми роздаємо їх іншим молодим ініціативам. Ми надаємо підтримку, але прагнемо до того, щоб ці ініціативи ставали незалежними.



Про громадський ресторан

Загалом за цих п'ять років ми організували близько 400 проектів, більших і менших. Найбільш знаковим є мабуть Urban Space — громадський ресторан. 100 людей скинулись по 1000 доларів, зробили одноразовий внесок, який не повертається. Ми змоделювали цей простір, він діє як бізнес, приносить прибуток, і 80 % з нього ідуть на інші проекти розвитку міста. Цих 100 людей збирається щоквартально, є управлінська бізнес компанія, яка за інші 20 % від чистого прибутку керує бізнесом. Люди збираються і голосують, які проекти вони хочуть підтримувати.

Цей проект існує вже понад чотири роки, надає можливість публічної участі, формує нові горизонтальні зв'язки. Тут є різні люди, від студентів до народних депутатів, багато звичайних підприємців, активісти, представники різних суспільних сегментів і це дуже круто, тому що кожен з них має однаковий голос, вони всі рівні. Внесок служить свого роду фільтром — це люди з практичними вміннями, бо заробити 1000 доларів в Україні — це не так і мало, і разом з тим це люди, які готові їх вкладати в складні інтелектуальні продукти, які вимагають високого рівня довіри. А довіра в нас в дефіциті, тож це такий проективний сегмент суспільства — ті, хто виявляє бажання вкладати в майбутнє.

В цьому проекті ми ставили перед собою три рівні завдань: перше — створити фонд підтримки громадянського суспільства, простий, прозорий і зрозумілий. Це вже є. Друге — створити майданчик, де збираються проективні люди, де відбувається діалог. Це також вже працює. І третє — це власне прецедент об'єднання 100 українців, які вже чотири роки разом продовжують створювати спільну донорову вартість. Це такий собі суспільний тренінг, як виходити через взаємодію на спільні вигоди. В кінцевому випадку кожен виграє.

Є громадська організація, створена під цей проект. Ми, як ініціатори, забезпечуємо управління в плані комунікацій, але нас можна замінити, якщо цього захочуть тих 100 засновників. Загальні збори ста засновників — це найвищий орган управління. Далі вони є засновниками товариства з обмеженою відповідальністю, і на базі цього товариства здійснюється бізнес. Він діє як класичний ресторан: оренда приміщення, конфіденційна плата всіх податків, каси і т.д. А управління цим бізнесом здійснює аутсорс-компанія, професійний гравець в ресторанній справі.

Зал має площу 160 м2, з другим поверхом десь 180 м2, близько 100 місць. Тут практично щодня відбуваються різні події. Кухня, бар — все прозоре. Цінності однакові в усіх проектах. Ресторан — це основна точка капіталізації цього бізнесу. Є ще магазин сучасних українських брендів. Так ми підтримуємо сучасного українського виробника, і заодно теж на цьому заробляємо. І радіо Urban Space. Студія теж прозора, видно, як вона всередині діє. Якщо у нас є спікер, ми його запрошуємо потім в студію і записуємо програму.

Усі завдання, які ставились перед проектом, виконуються, і навіть, перевиконуються. Ми отримали понад 250 запитів з різних міст та країн світу на відтворення цього досвіду. Нас фактично змусили розробити франшизу, яка пішла в Київ, і буквально на четвертий місяць цей проект там запрацював. Там теж був період становлення, це було непросто і цікаво, тому що зібралися аж 500 людей.

В Одесі є проект «4City», який теж надихнувся досвідом Урбану. Ми з засновниками із самого початку були в діалозі, з радістю поділились системою. Безкоштовно поділились досвідом, але не брали відповідальності за реалізацію, бо було рішення робити це зі своїм баченням. Одеське «ДНК», напевно, так проявляється — прагнення до індивідуалізму, — але ми нормально до цього ставимося. У «4City» я теж сьогодні мав одну подію, ми з радістю взаємодіємо.

У нас є запити не тільки з українських міст, є з Нью-Йорка, Сан-Франциско, Торонто, Берліна, і це власне може стати прикладом, як українська інтелектуальна розробка може вийти назовні і отримати визнання. Ми орієнтуємося не лише на Івано-Франківськ, а на створення проектів, які можуть передаватись далі, як в Україні, так і поза її межами.

У чому перевага Урбану? В тому, що він закриває інтереси цілого ряду клієнтських груп одразу з першого дня свого існування, і навіть нікому не треба гроші повертати. Всі виграють.
Про інноваційний хаб

Другий з найбільш амбітних наших проектів — я особисто зараз повністю зосередився на ньому — це проект Промприлад.Реновація. На базі радянського заводу, який ще частково діє, але лише на кілька відсотків від свого промислового потенціалу, ми шукаємо модель якісного виробництва. Скоріш за все, його ми перенесемо, з подальшим розвитком вже поза межами цієї території. А тут власне буде інноваційний хаб на перетині чотирьох основних сфер: освіта і мистецтво, тому що це критично важливі напрями для будь якого суспільства, але обов'язково підкріплені розвитком нової економіки, можливостями самореалізації молодих талантів тут на місці і в економічному плані, і в культурному, і в освітньому. А четвертий напрямок — це урбаністика, як складати доступні ресурси в таку комбінацію, яка дає максимально синергетичний ефект.

Наша ділянка — це 2 га землі, 28 000 м2 наявних приміщень плюс 10 000 м2 добудованих — разом майже 40 000 м2. Є багато таких закинутих забутих фабрик, це класична картинка для будь-якого пострадянського міста. В Одесі, я впевнений, теж достатньо таких територій. Вони найчастіше є проблемами для міст — там є екологічні проблеми, юридичні проблеми. Ми будуємо не унікальну модель для Івано-Франківська. Ми будуємо універсальну модель, як такі закинуті зони перетворювати в центри розвитку цілих міст та регіонів. Через об'єднання багатьох гравців, розбудову на цих територіях нових функцій, побудову екосистем.

Ми знаходимося в самому центрі — це перевага цього проекту. Поряд міська ратуша і пішохідний старовинний центр. Від головної пішохідної вулиці до нашого заводу 5-7 хв. Цим проектом ми створюємо діловий центр, якого зараз в Франківську немає. В нас великий дефіцит на комерційні і офісні приміщення. Ми закриваємо цю нішу, і навколо є ряд іншої інфраструктури, яку теж треба розвертати в цьому напрямку.

Як виглядатиме сама екосистема. Перший поверх — рітейл, але принципово крафтовий рітейл. Наприклад, ми домовились з Новою Поштою, вони будуть тут тестувати відділення нового покоління. З Авалем ми колись говорили про новий тип відділення, але без людей-операторів, а, наприклад, на перетині з кав'ярнею. Видавництво Старого Лева — говоримо про магазин нового покоління. Крафтові місцеві виробники. Фермерський ринок — як от у вас є ринок молочних продуктів. Дитячий розвиваючий центр, мистецький центр аля Пінчук-арт-центр — він принципово на першому поверсі, ми показуємо роль мистецтва у всій екосистемі. Далі по центру — великий багатофункційний майданчик, де 5 конференц-залів, частина з них — кінотеатри, частина — концертхоли, і великий виставковий зал, він же концерт-хол. В сумі ця інфраструктура буде здатна приймати одночасно 3000 людей.

У Промприладі буде великий великий мейкер-спейс, тобто технологічна лабораторія, де можна буде прототипувати все, починаючи від меблів і закінчуючи робототехнікою. На закритій аренді маємо першого оператора — Сергій Камінський, науковець, технічний директор українського проекту «Химера електро хаб». Зараз він тестує батарею нового покоління — альтернативу теслівській батареї — це 100 % еко-продукт, тому що там не літій використовується. Це єдиний проект в Східній Європі, який фінансується фондом Нобеля. Сергій до нас приїхав з Києва одразу з сім'єю. Тут вони знайшли для себе щось більше, ніж їм пропонував Київ.

Починаючи з другого поверху, є великий готель, хостел і офіси інноваційних компаній. Варто сказати, що дизайн цієї екосистеми ми робили спільно з колишнім підрозділом Стенфордського університету, зараз це незалежний інститут. Це найбільша технологічна організація в світі, якій належать патенти з багатьох новинок Інтернету, банківських кредитних карток, космічні програми. Ми — перший проект в пострадянському просторі, з яким вони пішли на співпрацю. Вони нам вісім місяців робили аналітику макроекономіки району в радіусі 500 км навколо міста з метою виявлення секторів нової економіки. Визначили сім потенційних секторів: це сільське господарство з акцентом на еко-фермерство, ІТ, дизайн, деревообробка, кіноіндустрія. Кожна ділянка проекту опрацьована експертизою міжнародного зразка.

Вже рік працює один пілотний поверх — близько 1800 м2 — і в межах двох місяців ми закінчуємо ремонт ще двох поверхів. Майже 6000 м2 вже практично здається в експлуатацію. А буде 38 000 м2. Це перший фізичний простір в Україні, в якому є та співпраця в трикутнику, про яку я говорив раніше. Тут пишуться програми, проекти, проводяться конференції.

Як бізнес — проект генерує прибуток на декількох рівнях. Перший — це оренда. Ми вкладаємо багато ресурсу в дизайн системи — як грамотно збудувати цей простір таким чином, щоб різні гравці між собою утворювали свою систему. Далі просто відкриваємо двері, і автоматом притягуються люди, і насправді попит величезний. Ми збудували тільки один поверх, і станом на сьогодні отримали заявок на 40 000 м2. Це вже більше, ніж в нас в цілому буде збудовано за всі п'ять років. Це означає, що в нас буде конкурс на квадратні метри на кожному етапі. Тобто ми будемо мати можливість відібрати найкращих, найцікавіших. Другий – це готель і хостел, єдина функція, яка залишиться у власності проекту.

Ще один напрям, не порахований в бізнес-плані, але з великим потенціалом — це в майбутньому продаж франшизи або експертизи, яку ми напрацьовуємо. Вже зараз, до нас звертаються за допомогою. Навіть сьогодні мене запитували: «що треба, щоб ми в Одесі розпочали подібний проект?». Я попросив хоча би часу дозбирати інвестиції цього року, щоб повністю розрахуватися за викуп заводу і запустити процеси будівництва наступних етапів, а тоді можна починати вникати і створювати комусь підтримку.

Ми в проекті вже три роки, дуже багато часу ми витратили на дослідження і експертизи. І за цих три роки ми збудували пілотний проект, пілотний поверх. Для того, щоб люди повірили в такий масштаб ідеї, треба було показати на якомусь прикладі, як воно працює. Тому що дуже важко це уявити, коли все зруйноване, що там щось буде красиве, важко, доки не відчуєш, не торкнешся. Крім того, в нас було питання, чи знайдемо ми достатньо операторів на такі функції. І ми довели, що попит великий. На цьому етапі ми зібрали 1 млн доларів — наполовину це була грантова підтримка від наших партнерів, друга половина — це 22, здається, приватні інвестори. Я теж один з цих інвесторів.

З січня ми відкрили можливість долучатись до проекту всім бажаючим. В проект можна інвестувати від 1000 доларів до мільйона. На січень-лютий ми зібрали 665 000 доларів, на минулому тижні я отримав підтвердження від двох наших партнерів ще на мільйон доларів, а може і трохи більше, ну і в цілому задача зібрати 5 млн за цей рік. В січні ми підписали договір купівлі-продажу заводу, на юридичному рівні ми вже повністю власники об'єкту, але до кінця року маємо повністю розрахуватись за нього. Ну і з наступного року починається фаза активних реконструкцій наступних корпусів, і по бізнес-плану за чотири роки, але я хочу спробувати за три роки, все збудувати.

Цей проект — це імпакт-інвестування. Це створення бізнесу, який в своїй основі несе пряме вирішення якихось суспільних або екологічних завдань. Він переслідує одночасно дві мети. Первинна — це обов'язкова соціальна складова. Але при тому він залишається бізнесом і створює паралельно якусь комерційну вартість для своїх вкладників або засновників. На бізнес-моделі це добре видно. Є компанія, яка якраз придбала завод, володіє активом, і в них є два основних співвласника. Один — це благодійна організація, яка управляється рядом партнерських громадських організацій. Вони не отримують дивідендів, але є гарантами стабільності роботи цього фонду. Інші 80 % належать корпоративному інвестиційному фонду, це професійний інструмент фінансового фондового ринку в українському законодавчому полі. Ми зробили емісію цінних паперів і продаємо ці папери на вільному ринку, будь-хто може їх купити і стати співвласником проекту.

Чому ми виділяємо квоти? Щоб зберігався баланс. Якщо дати більшість у благодійний фонд, є небезпека, що соціалізм може в якийсь момент перемогти здоровий економічний глузд. І навпаки, якщо дати перевагу комерційному сектору, комерційна логіка може в якийсь момент сказати «а навіщо ми стільки дали соціалки, давайте більше комерції». Відповідно так зберігається паритет. Є наглядова рада, є ці всі інституційні запобіжники. Дуже важливо правильно все збалансовувати.

За бізнес-планом, в комерційну складову має зайти 25 млн доларів. Тут є два різних інструменти — це професійний інвестиційний інструмент для професійного ринку, а для фізичних осіб, які хочуть зайти на менші суми, є ще інвестиції і можна заходити так. Ще 5 млн доларів має прийти від донорських коштів на реалізацію прямих соціальних функцій. Мистецький центр, дитячий розвиваючий центр, мейкер-спейс і т.д.

Прибуток на першому етапі розподіляється 80/20 на користь інвесторів, щоб їм швидше повернулась базова інвестиція. Коли вона повернулась, тоді 50/50. Та частина, яка іде на Промприлад, не з'їдається. Усі кошти повертаються назад, перш за все в сам об'єкт — на підтримку фестивалів, освітніх проектів, мистецьких проектів, розвитку науки і т. д. Що теж збільшує капіталізацію самого проекту. Це така замкнута самопідтримувана екосистема, яка і генерує прибуток для своїх вкладників, і розвиває місто. Завдання цього проекту — вивести місто на новий рівень розвитку через перезапуск його основних систем (освіта, мистецтво, економіка).

Ну і про економіку, тобто ROI (повернення інвестицій). Ставка дохідності в проекті в залежності від сценаріїв гірше-краще — 8-12. Ми вже йдемо по кращому сценарію, ніж базовий, тобто це радше 10-12 , і в проекту хороша капіталізація, тобто потенціал зростання вартості активу і частки кожного інвестора. Той, хто заходить зараз, не заходить по найвищій ціні, з року в рік ми робимо переоцінку активів. Це собівартість квадратного метра по бізнес-плану, це ринкова вартість того ж квадратного метра станом на сьогодні. Потенційно вона може ще більше рости, тому це класичний інструмент фондового ринку, який не дуже працює в нашій країні. Ми його зараз відновлюємо. Вихід на вторинному ринку не обмежений. В будь-який момент часу ви можете свою частку перепродати. Це хороша альтернатива депозиту, пенсійній програмі, хороша інвестиція. Не забуваймо, що наші інвестори — це все ж таки інвестори, які мають мотивацію. Це обов'язково розуміння, про що цей проект, що ви стаєте частиною великих змін, і плюс тут є економічна вигода.

У найкращих традиціях Західного світу — там університети коли будуються, медичні центри, наукові центри, завжди називають меценатів (ми говоримо, що це не зовсім меценатство, це інвестиція, але воно має і соціальну складову) — ми даємо нашим вкладникам соціальний капітал. Всі, хто вносить від 10 000 доларів, буде мати відзнаку. У нас там в інтер'єрі таблички з'являються — «від 10».

Я сподіваюсь, що з Одеси теж буде частина інвесторів, тому що проект є не лише регіональним, а так само і міжнародним. Для регіону це нові економічні кластери. Локальні таланти отримують можливість самореалізовуватись тут і не втікати з міста. Сучасна людина, яка може себе реалізувати повністю, має доступ до якісного мистецтва, до освіти. Країна отримує моделі змін, тому що цей досвід можна передавати і попит є. Таких фабрик і заводів закинутих багато, треба тільки навчитись з ними працювати.

Це амбіція, яку одноосібно можуть собі дозволити тільки олігархічні капітали. А ми об'єднуємо багатьох і амбіції в багато мільйонів доларів через ось таке проактивне ядро. Це основна причина, чому я зараз тут з вами — тому що я шукаю союзників. Можливо хтось захоче бути з нами. Ну і для просвіти.

Ми вже маємо нагороди від ООН, за найкращій проект в Україні, нас запросили презентувати проект зараз на Міжнародний економічний форум в Канаду. Для них стає важливою наша експертиза. Ми вибудовуємо систему, яка призводить до інклюзивної економіки. Вона може вирівнювати розриви в суспільстві, тому що з точки зору навіть урбаністики ми — відкрита екосистема. Тобто ми є точкою на тілі організму, яка активізує весь організм і взаємодіє з ним повністю.


Інші зустрічі Advance Vision:
Михайло Весельський

Томас Бруннер
Читайте также:
    Подпишитесь на нашу еженедельную рассылку!
    Вы будете получать:
    ✔Подборку полезных статей про управление бизнесом
    ✔Новости о мероприятиях Advance
    ✔Информацию о старте онлайн-обучения на платформе Advance.me
    Отправляя свои данные вы подтверждаете, что ознакомлены и согласны с политикой конфиденциальности.
    Made on
    Tilda